ГОЛОДОМОР 1932 – 1933 р.
Про причини та наслідки голодомору 1932 – 1933 років існує багато матеріалів. Дуже мало матеріалів про цей період в історії нашого села. Архівні матеріали сховані серед мільйонів архівних справ. Не всі вони доступні для дослідників історії. В додатках 8 та 9 містяться документи які вдалось знайти стосовно голоду в нашому селі. Щоб скласти хоч якусь картину тих днів залишається опиратись лише не нечисленні спогади свідків. Яких на сьогодні майже не лишилось в селі. Ті старожили що зараз мешкають в селі в ті дні були лише дітьми і не чітко пам’ятають всі ті жахливі події. Дехто переповідає спогади своїх батьків. Які на собі перенесли всі ті жахіття. Можна сказати що те лихо торкнулась нашого села в меншій мірі ніж сусідні села. Відомо що ситуація в містах складалась по іншому – робітники на підприємствах отримували гарантовану пайку, чим могли більш менш прогодувати родину. Наші старожили розповідають як малими дітьми вони ходили на базар та на залізничний вокзал міста Лисичанська. Там просили добрих людей про допомогу. Звісно багато вони не могли принести в родину але то теж була невелика підтримка.
Відомо що в той час селяни намагались вирватись з сіл в міста щоб влаштуватись на різні підприємства та прогодувати свої родини. Але селян не випускали з сіл і повертали втікачів до колгоспів. Достоменно відомо що голови колгоспів нашого села («Комітерн», «Червона Нива») в ті часи були поблажливі до колгоспників. І щоб не допустити вимирання в селі періодично дозволяли головам великих родин вирушати на роботу в шахти міста Лисичанська. Для цього голова колгоспу виписував спеціальний дозвіл, при наявності якого селянина не затримувала і не повертала в село міліція. Завдяки цьому наше село менш постраждала ніж наприклад сусідня Єпіфанівка. Там від голоду померло набагато більше селян. А в Михайлівці ситуація була ще гірша ніж в Єпіфанівці.
Добре виручала родину в ті дні корова, коли була така. Хтось користався своїм робочим місцем в колгоспі. Потайки люди крали корм для худоби щоб мати змогу вижити самим. В лісі збирали жолуді та пекли жолудяними, перетирали їх на муку. Але не дивлячись на все це це в селі були випадки коли вимирали цілі родини. За спогадами селян ми знаємо що був випадок коли батьки потайки їли від дітей і в результаті всіх померлих дітей довелось поховати за городом під лісом. \
Розповідь Приходько В. П. про те, що розповідали про голомор їй батьки: «Тоді й питати не можна було. Ніхто нічого не казав. Усі боялися. Шепітом казали мені матір та бабуся що була голодовка. Вони так боялися навіть говорить про це. В 33 році все забирали, люди пухли. Ті які живі були відганяли інших від своєї хати. Щоб ніхто навіть не присів біля двору чи коло хати. Тому-що як немічна людина присіла, впала і померла так тобі треба копати яму і ховати його. А ти сам не можеш своїх прогодувати. І нічого було й іншим дати. Багато поховано померлих в голодовку на старому кладовищі за старою школою на горі, де зараз кооператив. Там не збереглося і сліду від кладовища».
Громадська організація "ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА"
| 
ГОЛОДОМОР 1932 - 1933
