ДЖЕРЕЛО РІЗДВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Окремої уваги в літописі нашого села заслуговує джерело Різдва Пресвятої Богородиці. З цим джерелом пов’язані цікаві історії. Одна з них частково описана в книзі «Моя малая Родина Новоахтырка» автор В. М. Корнієнко.
В 1800 році після масштабної весняної павені настало спекотне і сухе літо. За переказами старожилів тим літом повисихало багато садків та лісу. То був високосний рік. На протязі травня – початку червня висохла вся земля вигоріли сінокоси. Люди були змучені спекою. Страшна засуха сама є великою бідою та ще й має тяжкі наслідки голоду. Харківська єпархія на прохання місцевих парафій благословила хресну ходу з чудотворною іконою Охтирської Божої матері від міста Охтирки по слободам та селам на Старобільщину. Шлях не близький, більш 450 верст. Хресна хода йшла проти руху сонця. Ходу від всяких бід супроводжували загони гвардійців Охтирського, Ізюмського та Острогозького полків. Питну воду везли на підводі в дубових діжках накритих товстим шаром соломи. на іншій підводі везли харчі. Хода йшла від слободи до слободи в естафетному режимі. Тобто парафіяни на чолі зі священством з однієї слободи доходили до сусідньої та передавали естафету ходи наступним парафіянам. Склад та чисельність богомольців постійно змінювалась. Незмінною лишалась лише чудотворна ікона. Через кожні дві години ходи з молитвою робили зупинки на годину для відпочинку. В особливо спекотні дні хода йшла в ночі або рано вранці. Хода пройшла від Охтирки до Харкова потім до міста Бахмут (сучасний Артемівськ Донецької області). З Бахмута через нинішній Лисичанськ до слободи Боровеньки. Віряни та священство Миколаївської церкви слободи Боровеньки також прийняло участь у ході. В Криниці що була неподалік від старої затопленої церкви поповнили запас питної води. На 39 день ходи помолились в Миколаївській церкви і вирушили у напрямку слободи Арентової (сучасне село Новоохтирка). І саме там віряни помітили що ікона мироточить. З очей ікони капали сльози, зібрались хмари, вдарив грім, троє суток йшов дощ. Посуха закінчилась. На честь такого дива слободу назвали Новоохтиркою на ім’я чудотворної ікони.
Недільним ранком напередодні свята Різдва Пресвятої Богородиці 2009 року, мешканці села та парафіяни Миколаївської церкви зібрались щоб пройти хресною ходою від церкви до джерела. Благочестиві люди давно доглядають за джерелом: відновили зруб, встановили трубу, зробили кладку, щоб воду було зручно набирати, встановили лаву. Також встановили хрест. Настоятель храма отець Сергій освятив джерело на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Кожного року тепер віряни проходять хресною ходою від церкви до криниці в пам’ять про позбавлення від нищівної посухи.
Старі жителі села ще переповідають одну історію пов’язану з джерелом. Трапилась вона в давні тривожні часи, коли всі чоловіки нашого села виступали у військові походи для захисту рідної землі. Молода пара збиралась взяти шлюб. Та неочікувано швидко нареченому треба було виходити в похід проти ворога. Повінчатись вони вже не встигли. Саме біля криниці молодята зустілись перед розлукою, пообіцявши один одному після повернення влаштувати гучне весілля на ціле село. Трапилось так, що молодий козак не повернувсь з походу, загинув захищаючи Батьківщину. Молода дівчина ще не раз приходила до криниці та згадуючи останню зустріч зі своїм нареченим проливала гіркі сльози. Вона так і не одружилася з іншим наче чекаючи повернення свого суженого. На місці де тепер б’є ключем цілюща вода з криниці ще з тих давніх часів від сліз дівчини виріс кущ червоної калини. І по сьогодні місцеві жителі доглядають за криницею, бо користуються водою з цього цілющого джерела. Навіть жителі сусідніх великих міст Сєвєродонецька та Рубіжного приїздять та набирають в криниці воду бо в їх містах, відомо, вода набагато гіршої якості. Кількість людей що приходять до криниці постійно зростає.
Громадська організація "ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА"
