ВІД КОЗАЦЬКОГО ПОСЕЛЕННЯ ДО ВОЛОСТІ
Від початку поселення, яке утворилось на місці зруйнованого Нового Борівського, відносилось до Острогозького козацького полку потім перейшло до Ізюмського козацького полку. І боровенським козакам неодноразово доводилось відбивати татар. До речі останній похід татар був у 1769 році і спрямований він був на землі нинішніх Попаснянського та Слов’яносербського районів. В результаті дуже багато селян потрапили в полон. Ще поселенцям доводилось сперечатись з Святогірським монастирем за право володіння землею. Такі факти зафіксовані в документах 30-х рр. XVIII ст.
Не довго володів монастир землями Нового Борівського містечка. За указом 1764 року про секуляризацію церковних землеволодінь, Боровеньки, як й інші монастирські володіння, перейшли у відомство Економічної колегії, стали державними.
У 1772 році в Боровеньці за благословенням блаженного Тихона, святителя Воронезького (Задонського), був збудований новий храм в ім’я Святого Миколая. Проте за деякими джерелами видно що тут вже була церква, побудована 1710 року за рахунок Святогірського монастиря.
1774 рік. У Боровеньці, Краснянці та Кремінній побував відомий мандрівник, академік Російської Академії наук, Іоан Гільденштедт, який здійснив першу спеціальну наукову експедицію на землі сучасної України з метою систематичного описання краю і його жителів. Подорожуючи з Боровеньки у Краснянку Гільденштедт так описав місцевість: «З Боровеньки вирушили ми на захід до однодворчеської слободи Краснянки, що лежала на березі Дінця. 8 верст дорога йшла глинистим підвищеним степом, потім на 3 версти йшла низина, зрошувана потоками і зайнята прекрасним гаєм з дубовими, осиковими, вільховими та вербовими деревами. Потім 2 версти йшла дещо піщана рівнина, яка ближче до Краснянки зайнята соснами, березами, вільхою, тополею та вербою. Нарешті, на березі Дінця ростуть — дуб, берест, вільха, верба, клен, свидина терен, лісова яблуня, лісова груша і осика». В лісах по Дінцю водилися вовки, лиси, дикі кози, куниці, горностаї і навіть ведмеді.
За свідченням академіка Гільденштедта літо 1774 року було дуже сухим. Жито, пшеницю, ячмінь та овес здебільшого приходилося не жати, а косити, бо ці хліба були дуже рідкими і низькими. Значно краще вродила гречка і мала дати гарний врожай, але сильний мороз, який стався тут в ніч з 12 на 13 серпня, побив усі посіви. Попередні два роки були теж неврожайними.
Боровенькою тоді управляв гусарський ротмістр що тут і мешкав. Жителі чоловічої статі тоді платили щорічно по 63 коп. подушного податку, по 50 коп. з кожної хати та по 50 коп. з пари волів. Дехто з селян мав на той час по дві хати. Вартість горілки в той час була 1 р. 40 к. за відро, сіль по 40 к. пуд.
Зберігся текст листа від боровенців до Катерини ІІ від 30 квітня 1767 року, за яким ми знаємо що Боровенька в той час відносилась до Донецького пікінерського полку Бахмутського повіту Катерининської провінції Новоросійської губернії. В листі боровенці прохали імператрицю дозволити відкрити шинок в селі.
В 1784 році в селах Боровеньці та Єпіфанівці поселян проживало 1939 чоловіків і 1875 жінок. За цими селами було закріплено 32460 десятин орної землі та 8301 десятина – непридатної для оранки.
Разом із руйнуванням Запорізької Січі та ліквідацією козацтва були ліквідовані і слобідські полки. Здебільшого на їх основі були створені гусарські. Боровенька також перейшла в той час до Катеринославських гусарських полків.
З 1816 по 1866 роки Боровенька відносилась до Українських військових поселень. З 1817 по 1858 роки слобода відноситься до 3-го кавалерійського округу Українського військового поселення. Штаб розташовувався в слободі Ново-Астрахані. Але саме Боровенька була найбільшим поселенням цього округу. В «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» Філарет називає Боровеньку важливим військовим поселенням нижнього Старобільського військового округа. Історію Боровеньки він описує більше ніж Ново-Астрахані та навіть Старобільська.
В 1839 році в слободі Боровенці квартирувався 2-й ескадрон Кірасирського полка принца Вільгельма Пруського. Після ліквідації військових поселень була створена нова адміністративна одиниця – Боровенська (Боровеньківська) волость Старобільського повіту Харківської губернії. В другій половині ХІХ столітті до складу Боровенської волості входили поселення: Боровенька, Єпіфанівка, Чабанівка, Білявка, Воєводівка. В кінці ХІХ століття до складу Боровенської волості увійшла слобода Варварівка і входила до її складу до 1923 року. Населення волості (тобто в 5 поселеннях) складало у 1875 році – 2354 жителів лише чоловічої статі. У 1893 році населення волості (в 7 поселеннях) становило 5159 жителів чол. та жін. статі. В 1894 році населення волості становило вже 8135 жителів. В 1896 році – 11500 жителів. В 1902 році – 12746 жителів. В 1906 році – 13350 жителів. Якщо виділити слободу Боровеньку з волості то кількість населення у 1904 році становить 2457 жителів. В 1909 році – 2984 жителів. В 1913 році – 3268 жителів, В 1915 році – 3543 жителів.
В Боровеньках знаходилось волосне правління з якого відбувалось керівництво селами Боровеньки, Єпіфанівка, Варварівка, Чабанівка, Кудряшівка, Білявка, Воєводівка. До складу волосного правління входили: волосний староста (старшина), волосний писар та голова суду. Старосту обирала громада а писаря та суддю призначали в Старобільському повітовому земстві.
Старостами в Боровеньках в різні роки були: Клочко Парамон Кузьмич (1896-1899 рр.), Сергієнко Григорій Гнатович (1900-1904 рр.), Чижик Марко Васильович (1906-1910 рр.), Скороход Іван Ісайович (1912 - 1914 рр.), Сиротенко Федір Григорович (1915 р.), Курочка Федір Петрович (1917 р.).
Волосними писарями були: Оридорога Юхим Якович (1896 – 1903 рр.), Матвієвський Анатолій Пилипович (1904 - 1908 рр.), Тєрєньтьєв Костянтин Семенович (1909 – 1913 рр.), Гришкевич Григорій Ілліч (1914 – 1915 рр.), Тясецький Олександр Діомидович (1917 р.).
Волосними суддями були: Татарченко Микита Іванович (1896 р.), Сергіенко Григорій Гнатович (1897 – 1899 рр.), Клочко Парамон Кузьмич (1900 – 1902 рр.), Біловол Василь Григорович (1903 - 1904), Скороход Іван Ісайович (1906 – 1908 рр.), Сикалов Іван Федорович (1909 – 1914 рр.), Козюберда Яків Платонович (1915 – 1917 рр.).
Секретарем суду в 1917 році був Твердохлєбов Павло Васильович.
Лікар, поліцейська дільниця, поштова контора та телеграф знаходились в Ново-Астрахані та Лисичанську.
На території Боровенської волості була винокурня в Кудряшівці. Винокурня належала Н. К. Міцельській, дружині Старобільского предводителя дворянства Міцельского Аполлона Івановича. Сума виробництва в 1879 році складала 81000 руб. Крім того у Білявці знаходилось спиртоочисне відділення винокурні Штенгера Олександра Олександровича. У Варварівці був паровий млин що належав селянам Сердяку і Поборчому та водяний млин що належав Олешинському О. В самих Боровеньках було три водяних млини. Один належав Боровенській громаді а два інших належали Зозулі П. та Марченку І. Ще водяний млин був в Єпіфанівці (власник Височин М.) та в Воєводівці (власник Файнберг Ю.)
У ХІХ столітті щороку в селі проводились ярмарки: 23 квітня – Георгіївська та 14 жовтня (в день Параскеви за старим стилем) – Параскевіївська. Кожний ярмарок був по два дні. В Кінці ХІХ і на початку ХХ століть ярмаркували в Боровеньках вже тричі на рік: 1 травня, 15 серпня та 14 жовтня. Проте ярмарки тривали вже не по два дні а по одному. Серед товарів в основному були зерно та худоба вирощенні в селі. Цей товар скуповували купці і везли продавати в інші регіони Російської імперії і навіть за кордон.
Громадська організація "ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА"
| 
ВІД КОЗАЦЬКОГО ПОСЕЛЕННЯ ДО ВОЛОСТІ
