ЦЕРКВА СВЯТИТЕЛЯ МИКОЛАЯ
Життя селян XVIII та XIX століть тісно пов’язане з церквою. Церква крім релігійної та культурної грала важливу адміністративну роль на селі. Саме на служителів церков було покладено обов’язки ведення метричних книг, в яких робились записи про народження, шлюб та поховання парафіян. В слободі Боровенці таку роль відігравала церква Святого Миколая. В «Історичній хронології Харківської губернії» автор Щелков К. П. вказує що Миколаївська церква слободи Боровеньки була збудована в 1773 році. В іншому джерелі, «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» Філарет вказує на 1772 рік побудови Миколаївської церкви. Освятив нову церкву блаженний Тихін, святитель Воронезький. Крім того автор вказує на те, що раніше в слободі Боровенці були дві церкви, що передували побудованій в 1772 році. Пам’ятник однієї з них на час написання Історико-статистичного опису (рік видання 1852) ще був цілий, а місце розташування іншої церкви в той час був затоплений річкою Боровою. Так вказує Філарет. До речі, серед старожилів села і зараз ходить версія, що колись стояла церква в районі, що має назву Кут. Цей район як раз розташований на березі Борової і понині там час від часу відбуваються повені. Філарет ще робить припущення, що перша церква в слободі з’явилася за часів, коли землі нашого села належали Святогірському монастирю. Тобто приблизно біля 1710 року. В ті часи наше село мало назву Нове Борівське чи Новоборівський юрт.
Далі Філарет наводить слідуючий опис:
Прихожане Боровенского храма, надобно отдать им должное, резко отличаются от жителей других мест патриархальною простотою, чистотою нравственности и набожностью.
Из числа почивших, сохраняются в памяти штабс-капитан Иван Фёдорович Маяцкий и обыватели – Григорий Ерёменко и Фёдор Резников. Иван Фёдорович известен и по усердию к храму: около 1818 года, он сделал разные приношения храму, всего на 330 рублей серебром.
Из числа священников Исакий Мухин и Онисим Григорович памятны прихожанам по доброте своей к ним и по ревности о спасении души. Напротив, священник Иван Давидович – грозный пример суда Божия, урок разительный для всех. Он был святокупец. Получив богатое наследство после отца, бывшего при сей церкви Священником, он отважился купить деньгами сан священства, на который не имел никакого права по образованию; это и удалось ему: но не удалось избегнуть суда Божия, так как, сделав страшный грех, не каялся. В сане священника он жил рассеянно, предался нетрезвости и, наконец, до того простер пренебрежение к сану и к своей участи, что совершал литургию в нетрезвом виде. Начальство предало его суду; долго содержался он в Старобельском духовном правлении под стражею, наконец скрылся из города, дорогою зашёл к дяде своему, поселянину, в хутор Чебановку и тут умер смертью Иуды предателя – удавился.
Дела Божии недавнего времени открывались здесь в следующем виде: от холеры было умерших в 1831 году 5 человек; в 1848 году 16 человек; от цинги 1849 года умерло 6 человек.
Число прихожан: в 1790 году 1110 мужчин, 1107 женщин; в 1800 году 996 мужчин, 1026 женщин; в 1810 году 1153 мужчины, 1148 женщин; в 1830 году 1515 мужчин, 1549 женщин; в 1850 году 956 мужчин, 924 женщины. В Державному Архіві Луганської області добре збереглися метричні книги Боровенської Миколаївскої церкви з 1866 по 1919 роки.
В Державному Архіві Харківської області збереглись метричні книги з 1800 по 1866 роки. Ще давніші метричні книги слободи Боровеньки зустрічаються в Центральному Державному Історичному Архіві м. Київ та в архівах Москви та Санкт-Петербурга. За цими метричними книгами можна прослідкувати родоводи кожного боровенського роду.
В 1904 році вийшла «Справочная книга для Харьковской епархии» Самойловича. В якій автор розмістив наступний опис Миколаївської церкви:
Миколаївська церква, побудована в 1772 р. парафіянами, дерев’яна, однопрестольна. Від міста Харкова 220 верст. Від поштової контори 20 верст, в місті Лисичанськ Катеринославської губернії.
Землі орної та сінокісної 49,5 десятин. Парафіян чоловічої статі 1546, жіночої статі 1515. Капітал церкви 1000 рублів. Причта за штатним розписом: священик, диякон і псаломщик. Жалування священика 111 р. 98 к., псаломщика 35 р. 28 к., диякон жалування не отримує. Священик та диякон мешкають в церковних будинках, а псаломщик у власному будинку. При церкві є церковно-парафіяльна школа.
Священик Іван Фомін 34 роки, закінчив семінарію за 2 розрядом. Рукоположення у священики в 1892 р., на даному місці з 1900 року. Являється законовчителем місцевої школи . остання нагорода скуфія в 1902 р.
Диякон Павло Сикалов 42 роки, селянин, затверджений штатним псаломщиком в 1891 р., рукоположення в диякони в 1897 р., на даному місці з 1899 р.
Псаломщик Петро Бугуцький 48 років, освіта 3 класи Харківського духовного училища, псаломщиком з 1885 р., на даному місці з 1885 р.
В 1911 році в слободі Боровенці побував відомий дослідник дерев’яної архітектури та церков Слобідської України Стефан Таранушенко. Він зробив фото Миколаївської церкви. Завдяки цьому ми можемо побачити зруйновані церкви. Звісно Таранушенко приділяв більше уваги дерев’яній церкві але в кадр потрапила і нова кам’яна (з цегли) Миколаївська церква. Завдяки цим фото ми знаємо, що в 1911 році в нашому селі одночасно поруч стояли дві церкви: дерев’яна та кам’яна. Скільки ще після 1911 року простояла деревяна церква – не відомо. Не відомо і що з нею сталось потім. Можливо її просто розібрали, а можливо церкву обережно розібрали і перенесли в якийсь інший населений пункт. Саме так робили в XIX столітті. Не відомо коли почалось будівництво кам’яної церкви. Проте відома її подальша історія. Після жовтневої революції ще якийсь час служіння в церкві продовжувалось. Принаймні записи в метричних книгах за 1918 та 1919 роки проводились. Далі не відомо чи проводилось служіння в церкві, чи велись записи в метриках. Поки таких документів не виявлено. До останніх днів в церкві тоді служив отець Іван Фомін. Подальша його доля також не відома.
В 1924 році в рамках державної політики яка намагалась знищити церкву через обновленство на території Боровенської сільської ради створилось громадське обєднання віруючих Миколаївської церкви. Статутом обєднання передбачалось обрання та призначення служителів церкви. Проте не довго прослужили в церкві і обновленці. В 30-х роках служіння повнісю припинились. Миколаївська церква залишилась пусткою. Боровенською сільською радою було прийняте рішення про розбір церкви на будматеріали. Активно церкву розбирали після Великої Вітчизняної війни. Виписували цеглу за рахунок заробітної платні, купували за готівковий розрахунок. Багато хат-мазанок було в ті роки побудовано на підмурках саме з цегли Миколаївської церкви. Будувались погреби та інші господарські будівлі селян та колгоспів нашого села. Серед жителів села ходить така історія, що коли на землю падав дзвін, зкинутий з дзвіниці, то дуже голосний дзвін (гул) було чути в кожному куточку села. Останню цеглу забрали на початку 50-х. зараз на місці Миколаївської церкви велика зелена галявина на якій пасуться гуси та кози селян. Доля церковно-парафіяльної школи окремо описана в розділі про історію шкіл нашого села.
За відсутності власної церкви в селі ті жителі села Боровеньки, які хотіли відвідувати церкву та хрестити власних дітей, їздили до Новоастраханської церкви.
В 2007 році в Боровеньки приїжджає отець Сергій Шульга. Він знаходить приміщення для організації Миколаївської церкви. Серед населення проводить збір інформації, спогадів про зруйновану Миколаївську церкву. Боровенська сільська рада виділяє отцю Сергію приміщення колишньої Боровенської дільничої лікарні, де останніми роками розташовувався фельдшерсько-акушерський пункт. Сам ФАП переведено в приміщення сільради. А нещодавно ФАП отримав окреме відремонтоване приміщення.
Великих зусиль отець Сергій прикладає щоб повернути парафіян в Миколаївську церкву. Пройшли десятиліття атеїстичної пропаганди. І люди забули дорогу до церкви. І навіть сама дорога навпростець до церкви з Підборівки заросла очеретом та чагарниками.
Громадська організація "ІСТОРИЧНА СПАДЩИНА"
| 
МИКОЛАЇВСЬКА ЦЕРКВА
