КОЛГОСПНА БОРОВЕНЬКА
ТРОХИ ІСТОРІЇ
По обох берегах річки Борової – лівої притоки Сіверського Дінця розкинулось велике село Боровеньки. Навколо нього на родючих гектарах розташовані чорноземні колгоспні поля, що колись, до революції, вздовж і в поперек були порізані різноманітними межами.
Нелегко жилося боровеньківцям до Великої Жовтневої революції. Мізерні наділи селян не могли прогодувати їхніх сімей, бо земля у них була малородючою та й оброблялася примітивним знаряддям. Кращі землі знаходились у багатіїв.
ТА ПРИЙШЛА РАДЯНСЬКА ВЛАДА
У селі зразу ж був створений революційний комітет, який почав перетворювати в життя ленінський Декрет про землю. Селяни відібрали її у поміщиків Біловєсова та Кожухова і розподілили між собою. Наділи значно збільшились. Кожен почав працювати на себе. Але молода Радянська республіка, розорена полум’ям громадянської війни, не могла перші роки подати селянам … технічну допомогу, бо й … невелика кількість промислових підприємств, що існували при царській Росії, тільки відбудовувались.
І от восени 1929 року в селі була організована сільськогосподарська артіль «Червона Армія», яку спочатку очолив робітник Єрмоленко, що приїхав сюди на заклик партії з числа двадцятип’ятитисячників. Нелегко було боровенків … селянській бідноті, створювати перше своє колективне господарство. До того ж ще й куркулі та підкуркульники відверто виступали проти колгоспного ладу, агітували селян не виходити на роботу. Ще й … деякі пам’ятають старі боровеньківці оту «агітацію».
- Весь колгосп буде спати пі однією ковдрою. Нічого … не буде. Вусь хліб заберуть у місто. Все село їстиме з одного казана. .. І т. д. і т. ін.. Та найбіднішим селянам – боровеньківцям Євгену Григоровичу Ковтуну, Трохиму Єгоровичу Скороходу, Юхиму Степановичу Швачці і багатьом іншим, таким як вони, крім Радянської влади, прихилитись було нікуди. Вони знали, серцем відчували, що тільки колективна праця може позбавити їх крайньої бідності.
А тут перші комуністи села Ольга Дем’янівна Кравченко, Данило Іванович Ярченко, Марія Іванівна Ярченко, Парасковія Андріївна Ковтун, Євген Григорович Ковтун та інші самі показували приклад стійкості і невтомної праці. Розорали межі і при допомозі радянської держави засіяли першу колективну ниву. На роботу йшли, мов на свято, веселі, збуджені на злість куркульні, наперекір труднощам.
І ось, нарешті, перший, свій колективний урожай. Душа раділа, коли женці сніп за снопом складали його у копи і потім перевозили до току.
Ось як згадує про ті часи старий житель Боровеньок Іван Гаврилович Сикало:
- Єдиним знаряддям для обмолоту хліба були кам’яні котки. Віяли на вітрі, але все ж таки вийшло майже по п’ятдесят пудів з гектара. Як зіницю ока, берегли кожну зернину. Бо вже чули, що у сусідніх селах куркулі підпалювали артільний хліб, а самих колгоспників потім за мізерну плату заманювали до себе в батраки.
Багато труднощів довелося долати колгоспному селянству. Не вистачало техніки, уміння і досвіду.
Ось що, наприклад, писала в ті часи районна газета «Вперед» про взаємоперевірку готовності до весни.
«В колгоспі «Червона Армія» (село Боровеньки) під час пробного виїзду 13 лютого було виявлено ряд недоліків у підготовці до весни. У бригаді не організовані ланки і не передано ланковим реманенту і тягла. У чотирьох волів хворі шиї, а воли в бригаді мають нижче середню вгодованість.
Троє нових ярем неправильно зроблені і потребують переробки.
Брички відремонтовані погано, ручиці були заплішені дерев’яними кілками.
Сівалки не перевірені на висів.
Коней для підпряжки в сівалки не було. »
КВІТНЕ «ЧЕРВОНА АРМІЯ»
Радянська держава повсякденно піклувалась про зміцнення колгоспів, про підвищення матеріального і культурного рівня трудівників села. У селі появились агрономи та інші спеціалісти сільського господарства, а незабаром на вулицях Боровеньок гуркотів перший трактор. Радості колгоспників «Червоної Армії» не було меж, особливо коли побачили, як сталевий кінь вивертає такі скиби чорнозему, які не здолати «мабуть і п’ятьом парам куркульських волів». Скоро надійшла до колгоспу і перша молотарка. … сівалки, віялки та інші сільськогосподарські машини.
«Червона Армія» не тільки годувала хлібом своїх трударів, розраховувалась з державними планами, а вже й мала змогу виділити кошти для культурно-побутового будівництва. У 1930 році в Боровеньках була збудована нова школа – семирічка, потім відкрився родильний будинок, а в 1939 році тут відкрилась і середня школа.
Радянська влада повела рішучу боротьбу з не писемністю і вже у 1939 році всі боровеньківці вміли читати і писати. Справжніми вогнищами культурного відпочинку стали два клуби, у яких в основному господарювали комсомольці.
Однак справжнє колгоспне будівництво і піднесення сільського господарства країни тільки починалось. Разом з колгоспами народилося на селі і соціалістичне змагання. Яке допомагало викривати недоліки, бичувати окремих ледарів і нероб, вчитись майстерності передовиків.
Та мирний труд боровеньківців, як і всіх радянських людей, у 1941 році перервала Велика Вітчизняна війна. Сотні колгоспників «Червоної Армії» перемінили професію хлібороба на професію воїна.
10 червня 1942 року гітлерівські загарбники вдерлись в Боровеньки, розграбували колгоспне майно і розстріляли кращих активістів Михайла Федотовича Тура, Михайла Прокоповича Момота та Прокопа Денисовича Куценка.
У кінці січня 1945 року село Боровеньки було звільнено.
НОВІ ПЕРСПЕКТИВИ
Почалася відбудова господарства знову ж таки за допомогою держави. Багато зусиль у цю справу доклали: Іван Порфирович Різниченко, Ілля Остапович Педай, Василь Родіонович Дорогин, Іван Олексійович Ковтун, Петро Григорович Скрипник, Федір Терентійович Сисоєнко та багато інших ветеранів колгоспної праці і колишніх артільних керівників. На той час у Боровеньках було вже два колгоспи: ім.. Комінтерну і «Червона Армія». Але незабаром у 1951 році вони об’єднались в одну артіль імені Комінтерну, яка зараз займає площу в 8,354 гектари. У тому ж таки 1951 році колгосп посіяв 782 гектари пшениці, 390 гектарів кукурудзи та багато інших культур.
Вже в 1964 році артіль імені Комінтерну виростила в середньому на гектарі по 24,8 центнера пшениці та по 31 центнеру кукурудзи. У господарстві стало більше 10 автомашин, дванадцять тракторів і багато іншої техніки.
А зараз тут працюють десятки чудових механізаторів, таких як бригадир тракторної бригади Олександр Михайлович Огієнко. Його груди прикрашають два ордени за високі врожаї сільськогосподарських культур. Боровеньківців - орденоносців – не одиниці, бо найбільша цінність села – це його чудові трударі, будівники комуністичного суспільства.
Понад двадцять років працює на свинофермі Христина Іванівна Шевченко та Одарка Дмитрівна Момот. Односельчани не одноразово обирали Одарку Дмитрівну депутатом до районної ради.
І таких у селі багато.
Нові перспективи перед трудівниками колгоспного села відкрив ХХІІІ з’їзд КПРС. Боровеньківці накреслили перспективний план розвитку колгоспу на п’ятиріччя і успішно перетворюють його в життя.
До послуг Боровеньківців дві школи, медамбулаторія з рентгенкабінетом, кіно, бібліотеки, шість магазинів. Щороку виростають нові цегляні будинки колгоспників, вкриті залізом, шифером, черепицею. Трударі, як правило, їдуть на роботу автомашинами, мотоциклами, велосипедами. Над покрівлями будинків – ліс телевізійних антен.
Ось що розповідає один з найстаріших механізаторів артілі Микола Степанович Харченко про своє сьогоднішнє життя:
- 7 листопада минулого року односельчани урочисто проводжали мене на пенсію, вручили подарунок. Та я ще не хочу сидіти вдома, поки маю змогу міцно тримати в руках кермо трактора.
І це не заради заробітку. Зайдіть у мою квартиру. Телевізор, пральна машина, сучасні хороші меблі. Як кажуть, є на чому сісти, і є що з’їсти. А оце збираюсь придбати холодильник. Син і дочка отримали хорошу освіту і зараз працюють.
НЕ ТІ ТЕПЕР БОРОВЕНЬКИ, А БУДУТЬ ЩЕ КРАЩИМИ
Інакше й бути не може. Адже зараз у селі працює чимало людей з вищою освітою. Перспективи все ширшають і ширшають. Перехід на грошову оплату в колгоспі дасть змогу трудівникам артілі ще більшими темпами розгорнути індивідуальне будівництво, поступово стираючи грані між містом і селом.
Про нові Боровеньки розповідає голова Боровеньківської сільради Зінаїда Михайлівна Борівська, яка після закінчення десятирічки 14 років працювала дояркою, а оце вже сім років очолює сільраду.
- У минулому році ми купили на 1300 карбованців саджанців декоративних дерев і посадили у селі великий парк. У нинішньому році заплановано освітити вулиці села електрикою. На протязі п’ятиріччя побудуємо на другій бригаді колгоспу новий клуб, механічну майстерню, чотири будиночки для спеціалістів, а також завершимо будівництво нової бані і гуртожитку для трактористів.
Тільки за два минулі роки у колгоспі збудовано два нових чотирирядних корівники, їдальня, пекарня, гуртожиток для трактористів на бригаді №1. Завершено будівництво майстерні для школи. У нинішньому році на вулиці імені Леніна зробимо тротуари.
Зараз у нас понад сто цегляних будинків колгоспників. 34 сім’ї справили новосілля у минулому році. І в основному це сім’ї рядових колгоспників, таких як Семен Маркович Чечин, Іван Маркович Олійник, Василь Пилипович Гребельний, Василь Іванович Єременко та інші.
Добробут трудівників села зростає з кожним днем. Це видно хоча б с того, що тільки у бо ровеньківських магазинах за минулий рік жителі придбали товарів широкого вжитку на 3 мільйони 740 тисяч карбованців.
З кожним днем ростуть і самі запити трудящих. Купують в основному пральні машини, телевізори, холодильники, швейні машини, м’які меблі, вовняні, шовкові та синтетичні тканини, модний одяг, взуття і т. д.
Колгосп імені Комінтерну щорічно продає державі тисячі тон найрізноманітнішої сільськогосподарської продукції. Але її в колгоспі залишається у достатній кількості, щоб задовольнити потреби самих трудівників і громадського тваринництва, а також щорічно створювати необхідні страхові фонди.
Ми самі господарі своєї землі, а значить і свого щастя.
Це право 50 років тому нам дала Радянська влада.
М. Стрільцов.
"ЛЕНІНСЬКИЙ ПРАПОР" № від 11 квітня 1967 р.
| 
Каталог статей
